Добродійний внесок

Дякуємо за вашу підтримку!

Картка ПриватБанк:

5168 7551 0517 2221

Радіо Сварга

Колись буде

Зараз на сайті

На сайті 8 гостей та відсутні користувачі

Чи ви бували на Юрмі, на світанку?

Чи ви бували на Юрмі, на світанку? Ні? О-о! Розповім, краплинку терпіння. 

Десь,на Малосмілянці, відстояв третю стражу гребенястий голосистий сторож. Темно… тихо… 

– Та спи ще! Чого тебе знесло? – невдоволено скрипить внутрішня згорблена стара. – Відчепися! Не займай! –огризається мале дівча. 

Навшпиньки, щоб не побудити своїх, виходжу на балкон. Зорі ще мерехтять у коловороті всесвіту. – Спить-спить? – Спить-спить! – носяться по пшениці перепілки. Одягаюсь, спускаюсь сходами вниз. 

Дріма місто, натомившись після денної спеки, відпочива, овіяне прохолодою дбайливого непосиди Опівнічника. Йду. Безкінечні паралелі колії відливають сріблом, здається десь та-ам-та-ам, все ж зустрінуться. За ними, ще тремтять повіки приватних хатин, і видиться їм, у снах сміх, веселощі і радість господарів. М’яка підошва взуття, простую по вуличках, так не хочеться тривожити сон. Спить передмістя і видиться, що в забутті щасливе. Вуглове подвір’я.

– Тс-с-с… Не буди рудого охоронця, вимотався за цілісінький день скандалити й зносити благеньку огорожу, наче кожен прохожий має намір ввірватись на його територію. 

Стою зачарована. Мале дівчиня широко-широко відкрило очі, від подиву. Ось вона границя, а за нею казка. 

Роса на травах темніє ніби дрібні кришталики вулканічного скла. Верби-діви, ніжно посміхаються, чешуть свої коси полощучи у чорній воді, готуються аби гостинно прийняти в затінку рибалку чи відпочиваючого. Хлюпоче вода в бік старого човна, тихенько подзенькує цеп. Здається, зараз стрибне у нього похмурий перевізник з Лісової Царівни і затребує срібняка за переправу. Фс-с-с-х, фс-с-сх – просвистало над маківкою, то вухаста поспіша до гнізда з мишеням для своїх пухнастиків. У серпанковому вбранні , раптом з’явилась Зоря. Плине над лугом, де торкнеться, там чорне скло перетворюється на коштовні самоцвіти, що мерехтять мільярдами веселок. 

Мала несміливо робить перші кроки, босоніж, високо піднявши довгий подол. – Ну ось, зачепила – смарагди посипались долу. Заметушились снують манісінькі чоловічки, ховають коштовності від людського ока. – Піду натоптаною доріжкою. 

Повільно, неохоче встає Сонце і самоцвіти-росинки враз спалахнули золотими жаринками. Збираю золото у долоні і воно міниться на чисту прозору вологу. Вмиваюсь, спада полуда з очей. Поза спиною війнуло намулом, вогкими водоростями, розірвало напівпрозорий вранішній туман. – Лясь-лясь, плесь… – Водяник прожогом сховався в донну домівку, на вилах Тясмину і Ташлика, спатиме цілісінький день. – Шелеп-шелеп – раптово війнуло чебрецем, зубрівкою та розжареними опівдні землею й різнотрав’ям. А це, заспаний Луговик, чимчикує до річки чепуритись. У нього на день безліч справ, трави випростати сонцем наситити, очерет підв’язати, сумні дзвоники розвеселити, о і не забути Повітрулям на сопілку зіграти, а ті закрутяться вихором у шаленому танці з спекотним Полуденником. 

Латаття, жовте, міфічна – одолєнь. Зараз дістану. Вхожу у воду, по коліна лоскоче намул, ось ще грамина, дотягнусь зірву. На широкому зеленому листку сидить, завмерла лупата. Ніби зачарована Василиса, чекає каленої стрілки. 

– Го, Маруська! Ку-у-ди-и! – сполохала казку тітка зі стадом кіз. 

– Я ще повернусь… – шепоче дівча й з сумом, прямує до вигину річки, де спершись на ковіньку чекає на неї сива, зморшкувата стара. – Що змокла? Ходім скорше додому. – Ні, щастя набралась! Треба роздати всім-всім! – Кожному не треба, дай тому, кому необхідно, – бубонить, повчально стара… 

Оксана Башлакова-Скидан