Образ Андрія Первозваного в легендах про його похід по Дніпру: символічний та мітологічний аспект

Одним із суттєвих елементів культурної спадщини в Україні є збереження світоглядних основ наших предків, які формують сучасне життя нашого народу. Для нас важливо визначити, що є нашою самобутністю, а що є привнесеним із чужини.

Звісно всі народи світу мали культурний взаємообмін, це стосувалося і світоглядних основ. Щось вкоренилося на нашій землі і придбало національний характер, а щось досі тяготить і виносить нашу духовну і матеріальну силу на чужину. Тому ми маємо бути зацікавленими у формуванні виключно рідних святощів, що духовно збагачують наш народ.

На самобутність народу впливало все, що його оточувало: історія, місце проживання, звичаї, промисли, побут, творчість, мова... Все це формує особливості національної віри.

У своїй основі світоглядні погляди людей та мітологія досить близькі, але мають відмінності у віровченнях, які склалися через різне тлумачення побаченого. Найголовніше, що відрізняє ту чи іншу віру – це формування спільноти однодумців, що під однією ідеєю прокладають собі життя. Тому для кожного народу, що створив собі державу (або прагне створити) важливо сформувати національну ідею, щоб вона працювала на благо державної спільноти.

Держава має бути зацікавленою у формуванні своєї Національної Віри, яка допоможе її сповідникам знайти своє місце, як серед Природи, так і серед людської Спільноти. Така Віра підсилиться, якщо вона буде спрямована на ушанування рідних святинь і єдиного обраного народу на своїй Богом даній Землі.

Був час нав'язування нам чужої юдо-євангельської віри. Для її звеличення був запропонований мітологічний образ апостола Андрія Первозваного, який приніс на Русь віровчення від Ісуса Христоса. На той час було важливо для державних керівників підпорядкувати свідомість мешканців Русі до чужої віри, видаючи її за рідну. Тому сталася підміна давніх мітологічних персонажів новими, але приблизно з тими ж іменами і діями.

Людям і зараз продовжують брехати, причому роблять це не тільки церковники, а й особи з науковими званнями, задовольняючи релігійні потреби чужої для нас віри. Одні для "красного слівця", аби показати значимість нашого краю, бо його святив сам апостол Андрій. Інші, посилаючись тільки на легенду про подорож Андрія Дніпром в "Повісті врем'яних літ", висловлюють, що це вже історично доведений факт. І постають в Україні храми і пам'ятники цьому апостолу, ставлячи в його заслуги не тільки хрещення, а й взагалі виникнення життя на наших "пустощах". А самим віруючим не забувають нагадувати, що ця "святіть" прийшла до нас із самого Ізраїлю, наче своєї й не мали.

Візьмемо і ми на себе місію прояснити людям, кого ж дійсно приховали від нас за образом Андрія Первозваного. В цій статті ми спробуємо освітлити мітологічні та символічні аспекти і порівняти їх з нашими та чужими віруваннями.

Пам'ятник Андрію Первозваному в Запоріжжі

Легенди з літопису.

Михайло Сєряков зазначає, що ближче до кінця ХІ ст. культ св. Климента в якості небесного патрона Русі починає витіснятися культом апостола Андрія. При Володимирі Мономахові літопис був відредагований, завдяки чому у ньому з'явився образ апостола Андрія в якості першого вчителя і покровителя Русі. [17, 139,365].

Приведемо цей уривок з "Повісті врем'яних літ":

"Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у [город] Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням божим прийшов і став під горами на березі.

А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: "Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне бог". І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив по Дніпру вгору. І прибув він до словен, де ото нині Новгород, і, побачивши людей, тут сущих, – який їхній обичай, і як вони миються і хвощуться, – здивувався їм. І пішов він у Варяги, і прибув у Рим... побувши в Римі, прийшов у Синоп". Як зазначає автор перекладу літопису Леонід Махновець, "відомості про цю легендарну подорож Андрія на Русь є і в грецьких апокрифах про діяння апостола." [10, 3,4]. Дивує маршрут подорожі, адже ходив Андрій у Рим якимось манівцями навколо Європи.

 

Інші легенди.

Окрім цього основного свідчення з літопису збереглося кілька подібних легенд про Апостола Андрія, який начебто ходив Дніпром і дійшов Києва, а далі до острова Валаама в Ладозькому озері. Вважається, що на тому острові було колись головне святилище Велеса і Перуна. Все це є трансформація прадавніх мітів Подніпров'я про Індру-Андру [22, 266], тому немає ніяких підстав вважати події, що пов'язані з ап. Андрієм історичними.

Відомий краєзнавець, археолог, етнограф і фольклорист Яків Новицький подає наступні легенди про Андрія Первозваного:

І. Лису гору далеко видно і з степу і з плавень. Веселе місце! Глянеш відтіль – як на долоні все: і Дніпро, і плавні, і слободи. На цій горі скрізь пісчані кучугури та ями, мов кріпость яка! В однім місці єсть криниця, – то, кажуть старі люди, викопав якийсь пустельник Андрій Первозванний. В старі годи тут були пущі великі, і він собі молився... (Записане в с. Підстепне (Царицин Кут)).

II. Давно діло було. Їхав в Київ св. Андрій Первозванний Дніпром. Їхав він один як палець, їхав та й пристав каючком до Лисої гори. Зійшов на гору, глянув – коли кругом ліс, степ та могили, і ні єдиної душі. Гарно, каже, тут, та жалко, що людей нема. І став молиться. Захотілось йому пить, а від Дніпра одійшов далеченько. Спустився з кучугур у ліс, копнув під деревом, і полилась вода. Обіклав він ту криницю камінцями і сказав: "Буде колись з неї пить мир хрещений". Пішов тоді до каючка, сів і помахав веслом на пороги.

Над цією криницею тепер стоїть зруб, і святять воду що году на весняного Григорія. Вода в криниці дуже цілюща і найбільш помага від очей. (Записане в с. Розумівка). [12, 28-30].

Лиса гора в с. Лисогірка Запорізького р-ну

Розглянемо деякий символізм, який зберігається в народній традиції на підсвідомості. "Один як палець" – це звичайно чоловічий прутень, виступає асоціація з (В)Одіном, який, як і Петро (брат Андрія), був розіп'ятий стрімголов. "Та й пристав каючком до Лисої Гори" – пристати до берега означає одружитися; гори, як і могили, є символом вагітності Матері-Землі; каюк, окрім човна, ще означає кінець, смерть, тобто фалосу-човну настане каюк. Слід зазначити, що свято ап. Андрія 30 листопада символізує його смерть, а саме дійство андріївських вечорниць відповідає весільному обряду (див. розділ про календар). "Захотілося йому пити… спустився з кучугур в ліс, копнув під деревом – і полилася вода. Обіклав він ту криницю камінням" – перегукується з Індриком, що чистить джерела з "Голубиної Книги". Криниця з водою – сталий символічний замінник жіночого статевого органу [8, 30]. А копати криницю означає статеві стосунки між чоловіком та жінкою, каміння може символізувати чоловіче насіння. Окрім копання криниці, статеві стосунки символізує посадка рослин або дерев – входження коріння в землю, а сам садок виступає в народній творчості місцем кохання [див. 4]. Дерево – це центральний світовий стовп, який розділяє небо і землю, і з цього поділу починається дуальний космос. Дерево символізує фалос. [17, 35,36]. Одним із образів Світового Дерева є восьмикінцевий хрест, що позначає тримірність світу: Праву, Яву і Наву.

Образ криниці і лопати можна побачити на Триглаві. Середній зуб, разом із нижньою частиною (ядро) – це заступ і символ чоловічого прутня, а двозуб – це криниця і жіноче лоно. [16, 10].

Хотілося б зазначити, що цих криниць (часто вже зниклі), як і Лисих гір Андрія Первозваного виявилося кілька. Не будемо торкатися тих, що не на Дніпрі, а серед відомих: Лиса гора в с. Лисогорка Запорізького району та Лиса гора в м. Нікополь (Новопавлівка). Звідки він і гріб до Дніпрових порогів, щоправда з Нікополя досить далеко, але ж дуже хочеться...

Так ще однією згадкою про Андрія Первозваного нас порадував Дмитро Яворницький у книзі "Дніпрові пороги", пишучи про мис Манастирко супроти Ненаситця, посилаючись на свідчення російського академіка Василя Зуєва: "Відкіля дано таке ім'я цьому рогові невідомо; у простого люду багато славного про нього кажуть. Мені казали насамперед, звичайно, з поваги до цього рогу, що святий Андрій Первозваний, їдучи до Києва, жив на ньому кілька часу, а щоб запевнити в святості цього місця, показують і хрести з червоного шиферу, не місцевого каменю, які часто находять під водою в кам'яних розколинах; показують на камені різні ямки, де буцімто ступав той святий, де готував собі їжу тощо. І справді, такі шиферові хрести знаходять проміж каміннями. Опріч того, варто уваги для природознавця те, що між камінням трапляються також шматки скам'янілого дерева – сосни; чи вони місцеві, чи їх звідкіля принесла вода, дамо волю про те думати іншим, а мені останнє здається більш вірогідним, бо більшої кількості скам'янілих таких дерев тут ще не находили, хоча запорізькі історики й запевняють, що тутешні місця в старовину були порослі лісами". [24, 29].

Піднімаємося ще вище Дніпром і ось маємо вже легенду, що записана в селі Головківка Чигиринського району: "Святий апостол та його учні, пройшовши жаркими шляхами Дикого поля, наближалися до Холодного Яру. Вийшли вони на найвище місце, з якого вже й Дніпро-Борисфен виднівся, та й зупинилися відпочити і помилуватись краєвидом цього місця райського. А літо на той час спекотне було, що й річки пересихали. Та не носив із собою Святий Андрій Первозваний баклажки з водою. Було як захочуть люди води попити, то вдарить Андрій Первозваний своїм посохом об землю, з того місця і потече джерело з холодною та смачною водою. До того ж вода у такому джерелі була ще й цілющою, бо Бог давав ту воду святу. Ось і цього разу вдарив Святий апостол посохом і потекла з-під кручі жива вода. Стали люди селитись поряд з джерелом і примічати, що коли поп'є хвора людина води з джерела, то одужує, до життя повертається. З того часу і почали його називати "Живуном". [9, 80-81].

І без Києва теж не обійдемося. Михайло Грушевський приводить легенду "Море під Києвом", що переповідана І. Трусевичем в збірці київських переказів:

"Ви, мабуть, знаєте з писаного, що місце, де тепер пливе Дніпро і вся Полтавська губернія – все се було вкрите морем. З далеких країв приїздили купці кораблями до Києва, Продавали різні дорогі товари і за те платили київському князеві десятину. З сих десятин збудовано церкву, що на пам’ять того потім дістала й назву «Десятинної». Коли св. Андрій прийшов до Києва і застромив хрест на горі, де тепер стоїть Андріївська церква, то все море сплило на низ. Одначе частина його зосталась і сховалась під Андріївською горою. Коли потім збудували тут церкву, то під престолом відкрилось джерело. Тепер щороку дають з скарбу багато тисяч рублів – купувати клоччя і смолу, і ним затримують воду, що тече відти. Кожне найменше зрушення збільшує натиск води відти. От чому в Андріївській церкві нема дзвонів: при першім ударенні вода залила б не тільки Київ, а й усю Полтавську, Київську і Чернігівську губернію, Вар.: «Нехай би тільки поставили дзвіницю та задзвонили – от, наприклад, як дзвониться на «Христос Воскресе», то скрита вода залляла б не тільки сам Київ, але й усю Полтавську губернію, – бо від першого зрушення уся б гора трісла." [6, 204].

З цих свідчень можна з впевненістю сказати, що ап. Андрія пов'язували з водною стихією і можливістю нею управляти. Мешканці інших районів, теж раді показувати, де проходив і що робив апостол Андрій і, звісно, обов'язково вам покажуть криницю, власноруч ним викопану. Обмежимося вже приведеними прикладами.

 

Голубина книга.

Аналогічне водне божество нижнього світу ми бачимо в "Голубиній книзі" – збірнику східно-слов'янських народних духовних віршів кінця XV – початку XVI століття. Михайло Сєряков пише, що в "Голубиній книзі" є один образ, який відразу ж впадає в очі всім дослідникам, які знайомі з індуською мітологією. Йдеться про Індру. Хоча в різних варіантах його ім'я може більш-менш значно варіюватися (Індрік, Виндрік, Белояндріх, Кондрик, Авандрій, Андруг, Єдинорог, Едінор), проте вихідним для більшості його позначень є корінь "індра". Переважна більшість варіантів руського вірша малюють Індру як підземного звіра, тісно пов'язаного з водами:

Ходит он по подземелью,

Пропущает реки, кладязи студеные.

Живет он во святой горе,

Пьет и ест во святой горе.

Куды хочет идет по подземелью,

Как солнушко по поднебесью,

Потому же у нас Индрик зверь всем зверям отец.

Той же самий образ відтворюється і з ім'ям Єдинорога:

Живет Единорог – во Святой горы,

он проход имеет по подземелью;

прочищает все ключи неточные.

Когда единорог-зверь поворотится,

воскипят ключи все подземельные:

потаму единорог-зверь всем зверям зверь. [17, 310-311].

 

Ірано-індійська мітологія.

Так як мітологічний образ Андрія, як божества, досить відомий серед різних народів, приведемо основні вірування.

Слов'янська позиція Індри тотожна іранській, де Андра представляє нижній світ девів і виступає злим духом на противагу агурам. Це позиція богів вважається більш первісною. І лише в Індії деви з асурами міняються місцями [20, 339-340]. Ця зміна позицій внесла деяку плутанину у розуміння функцій стародавнього Бога.

Вважають, що ведичний пантеон найбільше вшановував Індру – Бога грому і блискавки, одночасно – бог-воїн, покровитель всесвіту, гроза демонів. Йому присвячено до 250 гімнів. [1, 45].

Історик та археолог Юрій Шилов зазначає, що дубина-ваджра, що стала знаряддям перетворення світу, виявляє схожість з бичим фалосом, а іноді ототожнюється із самим биком. Індра розколює нею первісний пагорб-скелю Валу і випускає із нього "чотири потоки" космічних вод, проміні новорічного Сонця та вогонь-Агні, це дає початок нового світу, його воскресінню. [23, 289].

Індолог Степан Наливайко переповідає космогонічний міт про битву Індри з Врітрою: "Битва між богами-девами та їхніми старшими братами-асурами відновлюється на початку кожного Нового року. Ця битва вважається запорукою суспільної і світової гармонії. Деви й асури – дві половинки Всесвіту, своєрідна єдність протилежностей. Усесвіт повний, довершений, коли ці дві половинки вкупі. Асури пов'язуються з первісними водами і хаосом, з яких через космогонічний акт, яким є подолання Врітри, твориться впорядкований, налагоджений світ…

Індра завдав Врітрі смертельного удару ваджрою. Води заполонені в череві змія, нестримно ринули до моря, все довкола забуяло. [11, 157].

Степан Наливайко пише: "Саме внаслідок цієї битви Індра вивільнив води, що їх доти стримував Врітра. Дехто з дослідників вважає, що чимало індійських мітів було створено на берегах Дніпра. Насамперед, міт про битву Індри з Врітрою, якого пов'язують із Дніпровими порогами. Врітра означає Загата, Перешкода." [11, 78].

З повідомлень дослідників стає зрозуміло, що основний міт про Індру формувався саме біля Дніпрових порогів. І острів Хортиця, як важливий об'єкт Запорожжя, мав відігравати одну із основних образотворчих засобів в цьому мітові.

 

Острів Хортиця.

З легендою, що подав Новицький, можна пов'язати образ острова Хортиця, як величезного каючка. Вважають, що назва острова пов'язана із Хорсом – слов'янським Богом Місяця. А відповідно Місяць часто ототожнюється із човном. [13, 116].

Одна з назв священного острова – Інтрський [25, 104]. Острів Хортич (літописна назва) виступає як човен-прутень, що перевозить Індру-яйце (могила), стоїть напроти жіночого лона, вхід до яких перегороджує Воротар-Врітра у вигляді порогів. Тоді північний кінець острова, річище "Січові Ворота" має пряму вказівку на сечу, що відповідно витікає з прутня. Хай не ображає це порівняння, бо аналогічно водяний корінь "дн" пов'язаний з Богами Адонаєм, Адонісом, Одіном, які уособлюють чоловічий прутень, а одночасно і чоловічу войовничу силу. Звідти ж виходить і насіння, що могло позначитись білими кольорами на каміннях у вигляді піни або посліду птахів, що там гніздяться.

Чоловічий прутень може ототожнюватися з конем, образи яких часто ставили і на човнах. Після швидкої їзди морда коня вкривається піною. Англійською мовою слово "horse" означає "кінь" і, як бачимо, відповідає нашому Богові Хорсові. Фалічний острів розсікає річку Дніпро на дві частини, тому він є січовиком, звідки могла виникнути назва "Січ". [15, 10,20].

З англійської еnter означає вхід, а префікс inter- з латині означає перебування поміж, періодичність дії, скасування, знищення; а "інтервенція" – проходження, втручання [19, 288]. Це дуже нам нагадує шлюбний обряд збиття "вінка" дівчини. Ці слова вказують на ознаки фалічного символу, так що їх тотожність з Індрою очевидна. Тому й колода, якою пробивали ворота городища часто виготовлялася як чоловічий прутень.

Нагадуємо, що у слов'янській мітології Індра є нижнім втіленням Перуна-громовержця, на зразок іранського Андри – найбільшого демона. Велесова Книга називає його Інтра, Індра, Інітра, Ондер (Вергунець), Нідра: "То бо Магура співає пісню свою до січі. А та Птиця од Інітра іде, бо Нітро [*Індра] був і прибуде до віку. Інтра сам, який дав Паруну свою бронь [*зброю], аби той да верг її до землі. І да прибуде яровень і йшов до лунки" [3, д.6г], "Се бо Ондера маємо, який є інший Парунець". [3, д.30].

Тому не дивно, що Індра-Андрій, як мітологічний герой, шанувався нашими предками русами, які зберігали віками розповіді про його подвиги. А потім ці легенди були використані новоявленою чужою вірою і прилаштовані, як і багато інших мітів, обрядів, символів для свого користування, аби наблизитися до народних традицій.

 

Інші символи.

Розглянемо державний герб Русі-України. На Триглаві (Тризубі) Інтра символізує Яйце в нижній частині (нутро – нітра [3, д.8(27)]), а Перун – перо у верхній частині середнього зуба. В Індії netra – "око", що відповідає його формі на Триглаві, а фалос є однооким. [3, 157-158]. В календарній системі низ Триглава при східній орієнтації позначає осінній або вечірній період – Сонце, що заходить. Яйце символізує Індру, а весь середній зуб – фалічну булаву. Яйце виступає також вмістилищем – це ведичний Валу. В середині яйця перевернута п'ятикутна зірка – символ людини, що висить стрімголов. Яйце обернено гострим кінцем на схід – своєрідний човен. [15, 21,22].

Кам'яна булава.
Маріупольський могильник, неоліт

Андрій з грецької перекладають як мужній та сильний, що вказує на чоловічу силу прутня. Апостол Андрій є братом Симона-Петра (камінь). Андрій і Петро були рибалками [2, Мат.,4,18]. Риба в мітології є знаком фалоса і ототожнюється з чоловічим запліднюючим началом [7, 57], в народних сороміцьких піснях риба є художнім образом чоловічого статевого органу [21, 4].

Андрія розіп'яли на косому хресті. Символ косого хреста може позначати фалос чи нижній світ. Юрій Шилов зазначає, що фалічна ваджра Індри також уявлялася переважно у вигляді хреста. Форма навершя булави з Маріупольського могильника витікає з вогневої солярної і небесної символіки хреста і може уподібнюватися зародку, який наближується до яйця. [23, 289].

 

Календарна обрядовість.

Свято Андрія-Індри припадає на 30 листопада, за церковним календарем – це день кончини ап. Андрія. В обрядодійстві відображається битва між Індрою і Врітрою, що відомі в індуській мітології, їх там уособлюють відповідно пан Коцюбинський і пан Калитинський. Коцюбинський має спочатку відтанцювати навколо косого андріївського хреста, що викладається з коцюби і рогача, потім сідає на коцюбу, як на коня і, здійснюючи еротичні рухи, під'їжджає до Калити у вигляді твердого круглого коржа з діркою посередині (символ жіночого лона [5, 37]), яку охороняє Калитинський. Коцюбинський має без допомоги рук підстрибнути і вкусити Калиту. [18, 251-252]. Коцюба-кінь асоціюється з фалосом [5, 37], а піч, куди заходить коцюба, – давній символ плідної жінки [4, 58]. Як в цьому святі, так і в подальших: Наума (Новий Змій), Варвари (Вечірня Зоря), Сави (Сивий Місяць), Миколая (Санта Клаус, Дід Мороз), який має явні форми чоловічого прутня (червоний одяг, міхур, сиву бороду) просліджується весільна обрядовість, а разом із тим статеві стосунки між чоловіком та жінкою. [див. 14]. Вхід чоловічого прутня в лоно жінки рівнозначний заходу в потойбічний світ, тобто смерті, що підтверджує кончину Андрія, який безумовно мав воскреснути, щоб знову вступити у битву зі Змієм і творити Новий Світ.

 

З наведеного матеріалу можемо зробити стійкий висновок, що біблійній персонаж Апостол Андрій є калькою з більш давніх божеств різних народів. І можливо мітологічний сюжет про битву Індри з Врітрою створився саме в районі острова Хортиця і Дніпрових порогів, де особливо виразно природою створені відповідні символічні образи.

Це не означає, що в інших місцевостях не могли виникати подібні образи, бо кожен народ на своїй землі знаходив відповідники знаменитим мітологічним подіям. Для нас важливо знати, що ми не обділені мітотворчістю і маємо свого давнього Бога, що опікувався водною стихією і був символом плодючості.

 

Література:

1. Аляєв Г.Є., Горбань О.В., Мешков В.М. Лекції з релігієзнавства: Навчальний посібник. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1996. – 144 с.

2. Біблія або книги святого письма старого і нового заповіту / переклад Огієнко І. –К.: ВБФ "Східноєвропейська гуманітарна місія", 2016. – 1360 с.

3. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 192 с.

4. Виженко О.Є. Україна кохання. Фольклорне дослідження. – К.: Деркул, 2005. – 280 с.

5. Гаврилюк Е. Еротичні імплікації рослинної символіки в українській календарній обрядовості / Студії з інтегральної культурології. Ритуал. Спец. вип. "НЗ". – Львів. – № 2. – 1999. – С. 32-55.

6. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. – К., 1994. – Т. 4. – Кн. 2. Либідь, 1994. – 320 с.

7. Жуйкова М. Номінація смерті та архаїчне мислення / Студії з інтегральної куртурології. Thanatos. Спец. вип. "НЗ". – Львів. - № 1. – 1996. – С. 28-62.

8. Ігнатенко І. Чоловіче тіло у традиційній культурі українців. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 224 с.

9. Кузик Б.М., Білошапка В.В. Головківка – серце Холодного Яру. – Чигирин: ДП друкарня Діа-плюс ВАТ ОФДП, 2004. – 373 с.

10. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.

11. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.

12. Новицкий Я.П. Народная память о Запорожье: Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине. 1875–1905 г. – Рига: Спридитис, 1990. – 118 с.

13. Пашник С.Д. Духовне значення Хортиці // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", м. Запоріжжя, 20 квітня 2007 р. – Запоріжжя, 2007. – 112-128.

14. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 172 с.

15. Пашник С.Д. Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 64 с.

16. Пашник С.Д. Триглав. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 20 с.

17. Серяков М. Рождение Вселенной. Голубиная книга. – Москва: Яуза, Эксмо, 2005. – 576 с.

18. Скуратівський В.Т. Дідух: Свята українського народу. – К.: Освіта, 1995. – 272 с.

19. Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука. – К.: Гол. ред. укр. рад. енцик. АН УРСР, 1975. – 776 с.

20. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М.: Политиздат, 1986. – 576 с.

21. Українські сороміцькі пісні / Упоряд., передмова М.М.Красикова. – Харків: Фоліо, 2003. – 287 с.

22. Шилов Ю.О. Брама Безсмертя. – К.: Журн. "Український Світ", 1994.

23. Шилов Ю.О. Прародина ариев. История, обряды, мифы. – К.: Синто, 1995. – 744 с.

24. Яворницький Д.І. Дніпрові пороги: Альбом фотографій з географічно-історичним нарисом. – Харків: Держвидав України, 1928. – 122 с.

25. Яворницький Д.І. Історія Запорозьких козаків: У 3 т. – К.: Наук. думка, 1990-1991. – Т.1. – 592 с.

 

Світовит Пашник
Волхв РПК
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити