Добродійний внесок

Дякуємо за вашу підтримку!

Картка ПриватБанк:

5168 7551 0517 2221

Радіо Сварга

Трансляцію радіо "Сварга" можна відновити. Для цього потрібен старий комп'ютер під сервер. Якщо в кого є можливість пожертвувати техніку або профінансувати, звертайтеся до волхва Яромира:
jaromir@yaro.dp.ua.

Зараз на сайті

На сайті 20 гостей та відсутні користувачі

Сакральний простір острова Хортиця

Острів Хортиця добре відомий своїми сакральними топосами й місцями сили в цілому (печери, древні святилища, дніпровські пороги та ін.), тож ми з колегами не могли не скористатися нагодою реалізувати свій давній задум - почати проведення польових семінарів із сакральної географії, відвідуючи та вивчаючи якісно відмінні точки простору по всій країні, а далі й регіоні та за його межами. Хоча варто віддати належне ентузіастам, про яких піде мова далі: власне на Хортиці подібні семінари проходять не вперше.

Як би там не було, така нагода випала 21 квітня, в ході символічного денного заходу на Хортиці, організованого Національним Корпусом, який мав досить схожу мету: увіковічнити подвиг загиблих захисників України, висадивши на їхню честь дубовий гай на Хортиці руками сімей та друзів полеглих. Подія відбулася в рамках спільного українсько-литовського проекту "Пам'ять Нації: Відроди Хортицю", а самі саджанці цього священного для литовців та загалом індоєвропейців дерева (2100 дубів) прибули літаком з Литви, за ініціативи литовських друзів Національного Корпусу, перш за все командира роти Литовських Стрільців Гедимінаса Армонавічюса.

 

У такий спосіб литовці вшанували пам'ять і балтійських лісових братів. Адже сама ідея народилася під час візиту до Литви представників Національного Корпусу, Дмитра Костенкова та Олександра Чупринюка, приуроченого до щорічного Дня лісових братів. Тоді ж було реконструйовано один із бункерів литовських партизанів у Вількії зусиллями очолюваної Гедимінасом Армонавічюсом литовської ГО LDK palikuonys.

Саме на Хортиці 100 років тому, на шляху до переможної Кримської операції проти більшовиків, сталася злука "Запорожців" полковника Петра Болбочана та січових стрільців під керівництвом Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного). Іншими словами, острів, що також залишився в хроніках історії як місце останньої слави князя Святослава, не кажучи про значення колиски запорозького козацтва - Запорозької Січі, зіграв ключову роль у становленні національного міфу українського народу і в цьому сенсі є і "географічною", природною, і національною святинею українців.

І саме про вагомість перевідкриття острова Хортиця, серед іншого, говорив піонер цих студій, історик філософії Юрій Завгородній, який зробив неоціненний внесок у розвиток як теоретичних, так і практичних досліджень із сакральної географії Хортиці за незмінної підтримки директора національного заповідника Максима Остапенка. Так, лише минулого року в рамках серії "Сакральна географія: погляд з України" вийшли друком його статті з промовистими заголовками "Острів Хортиця, як національна святиня, під час національно-визвольних змагань 1917-1921 років" та "Острів Хортиця у роботах М. Міллера і Д. Донцова" (з нагоди двох ювілеїв").

Утім, динаміка досліджень не дивує, адже ще у 1999 р., у співавторстві з Максимом Остапенко, Юрій Завгородній опублікував статтю "Сакральний вимір острова Хортиця (до постановки питання)". На семінарі він торкався й образу Хортиці у перших літературних згадках цього острова, здійснених ніким іншим як ключовими міфотворцями української національної самосвідомості й історичної пам'яті («Микола Гоголь, Тарас Шевченко й острів Хортиця: модерні витоки відродження давньої святині»). Крім того, дослідник вивчав такі загадкові об'єкти сакрального простору острова, як хортицькі печери.

До семінару долучився й Олег Власов, історик та краєзнавець, співробітник Національного заповідника Хортиця, який презентував плоди своєї кропіткої краєзнавчої роботи: черговий випуск серії "Сакральна географія: погляд з України" під назвою "Річкові пороги – новий об'єкт сакральної географії (на шляху до переосмислення)" та буклет "Кiчкас-Айнлаґе – Запорiзька Атлантида", присвячений "затопленому Запорiзьким водосховищем правобережному менонiтському селу Кiчкас (Айнлаґе), залишки якого сьогоднi спочивають глибоко пiд водою у кiлькох сотнях метрiв пiвнiчнiше греблi Днiпрогесу".

Віктор Шокарев, Олег Власов, Юрій Завгородній

Цікаво, що місце проведення семінару на березі Дніпра, примітне високими кам’яними брилами, було не випадковим. Відкривши семінар, про це розповів Віктор Шокарев, директор Запорізького відділення державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій", який, з урахуванням своїх професійних знань, не раз доповідав на попередніх семінарах із сакральної географії на острові Хортиця на тему дослідження підземного простору. Він теж презентував плід своєї краєзнавчої праці – унікальний ілюстрований календар на 2018-й рік із зображеннями архітектурних принад Запоріжжя в супроводі цитат літературних класиків. Зазначивши, що семінар такого роду відбувається на цьому місці вже не вперше, Віктор Шокарев поділився історією засідання 2015-го, в рамках якого Олег Власов виступав на цьому самому місці на тему Дніпрових порогів. Не в останню чергу, захід став особливим для учасників тому, що до нього приєдналася "таємнича пані", викликавши у присутніх архетипічні асоціації з Богородицею.

На семінарі

Мою доповідь як історика філософії було присвячено революції в релігієзнавчих студіях, здійсненій засновниками феноменології релігії, які вперше обрали предметом свого дослідження феномен священного у максимальній повноті своїх проявів. Застосовуючи процедуру "феноменологічного епохе" до предметів релігійного досвіду, ідейні спадкоємці Фрідріха Шляйєрмахера і П'єра Даніеля Шантепі де ла Соссе на зразок Рудольфа Отто, Герарда ван дер Леува, Натана Зьодерблома, Вільяма Крістенсена, Клааса Блеекера і, звісно, Мірчі Еліаде (причому незважаючи на християнське віросповідання багатьох із них) вийшли за межі як еволюціоністського підходу в релігієзнавчих студіях, що дискримінує відмінні від "високих авраамічних релігій" форми релігійного досвіду, так і інволютивної перспективи інтегральних традиціоналістів, які, з одного боку, провели чітку межу між примордіальною Традицією та її далеким відголоском у вигляді офіційних релігійних інституцій, але, з іншого боку, відкинули ті чи інші релігійні практики чи віровчення як "гетеродоксію" та примітивні культи.

Олена Семеняка

Водночас було коротко розглянуто небезпеки культурного релятивізму, який ввійшов у маскультуру та протестні ліві рухи з подачі теоретиків культурної антропології й дотичних напрямків, подекуди призвівши до політично мотивованої вибірковості в оцінках проявів священного та архаїчних практик (класичний приклад - критика Сьюзан Зонтаг фотопортретів чорношкірого племені Нуба авторства Лені Ріфеншталь у статті "Магічний фашизм").

Крім того, було висвітлено внесок одного з найбільш значущих філософів ХХ ст. Людвіга Вітґенштайна в розвиток феноменології релігії, передусім його полеміку зі сцієнтизмом і позитивізмом у релігієзнавчих студіях (зокрема, в "Золотій гілці" Джеймса Фрезера), і особливо змішуванням наукового застосування категорій знання, обґрунтування, істини тощо з релігійним функціонуванням категорій віри, уяви, фантазії і т.д.

Під час обговорення було заторкнуто і співвідношення сакрально-географічних студій і, ширше, проекту «Пам’ять Нації» із геополітичною програмою і загалом картою політичних змін, що пропонуються Національним Корпусом. Адже, крім мене, у семінарі також взяли участь представники Волинського осередку Національного Корпусу, що, на правах гостей із Західної України, у свою чергу, ставили за мету ознайомитися якомога повніше з культурним і природним ландшафтом Запоріжжя.

Ось чому семінар із сакральної географії складався з двох частин: теоретичної, наскільки так можна назвати наш симпозіум на перевіреному місці сили, та практичної (огляду хортицьких сакральних топосів, передусім святилищ), яка також мала ранкову та вечірню складові.

Ранковим екскурсом хортицькими пам’ятними місцями завдячуємо Світовиту Пашнику, відомому й далеко за межами Хортиці краєзнавцю та волхву, що також брав участь у теоретичних обговореннях на семінарі та виступав під час урочистої частини заходу "Відроди Хортицю".

Всі, хто прагнув скористатися по максимуму часом, відведеним на перебування на Хортиці, охоче прийшлись пішки обраним Світовитом Пашником маршрутом протягом двох годин до початку урочистої частини заходу. Екскурсія розпочалася з того місця, де розташована статуя козака Мамая, далі продовжившись у весняному гаї з недовгою зупинкою біля особливого в міфічному просторі Хортиці дуба, за допомогою якого Світовит Пашник пояснив структуру космосу згідно з дохристиянськими уявленнями предків.

Загалом, роз'яснюючи світогляд предків крізь призму сакрального простору Хортиці, провідник водночас чітко відзначав, що є історичним фактом, що легендою, а що чутками на основі достовірних даних. Таким чином, учасники невеликої краєзнавчої експедиції мали змогу як відчути себе учасниками регулярних ритуальних практик на численних святилищах острова, так і отримати базовий комплекс історичних знань про острів Хортиця. Частотні кам’яні знаки з підписами «Пам’ятка історії», в тому числі на місці орієнтовного розташування легендарного хортицького дуба, давали уявлення про те, наскільки багатою є історія острова.

Вечірню екскурсію Хортицею влаштували корінні запоріжчани по слідах теоретичної частини семінару з сакральної географії, цього разу організувавши краєзнавчий інтенсив перед початком смолоскипного маршу, що передував відкриттю пам’ятного хреста на честь захисників України, фінального акорду насиченого дня на Хортиці. Завершальну прогулянку місцями сили, святилищами й просто історичними пам’ятками острова, звісно, також супроводжували фахові коментарі та розповіді краєзнавців, що досконало знають кожну п’ядь цієї землі. Пообіцявши на майбутнє експедицію водними просторами Хортиці, що відкривають доступ до печер, вони провели нас прибережною зоною, вкритою дивовижними кам’яними брилами, стихійним хортицьким «японським садом».

Не обійшли увагою й фортецю запорозького козацтва – Січ, на територію якої волинян люб’язно пропустили охоронці комплексу після того, як його двері вже було зачинено.

Зустрівши співробітника заповідника на одному зі святилищ, ми також почули драматичну історію протистояння не лише місцевих християнських та язичницьких громад, а навіть відмінних язичницьких напрямів. Майстерно виконаний ідол Велеса, якого залюбки фотографували навіть далекі від язичницької віри гості Хортиці, а також «голова» древнього кам’яного уробороса, біля якого ми зустріли цього захисника місцевих релігійних пам’яток, на жаль, теж стали жертвою локальних «конфесійних» війн. Це стало зайвим аргументом на користь незаангажованого ставлення до різних проявів священного та релігійних практик згідно зі студіями з феноменології релігії, про яке йшлося на семінарі.

Доволі символічно, вечірня експедиція у сутінках значною мірою повторювала вранішню прогулянку по Хортиці, створивши своєрідний «уроборос» нашого графіку відвідувань її сакральних топосів. Початок польових досліджень українських пам’яток сакрального простору дає підстави сподіватися на не менш надзвичайне продовження.

Олена Семеняка

 


 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити