Добродійний внесок

Дякуємо за вашу підтримку!

Картка ПриватБанк:

5168 7551 0517 2221

Оздоровчі практики

Духовне очищення;
Психологічні бесіди;
Споглядання;
Замовляння;
Виготовлення особистих оберегів;
Масажі.
Тел.: 099-970-92-12, 063-153-26-81
(Берегиня Ясна, Запоріжжя)

Зараз на сайті

На сайті 9 гостей та відсутні користувачі

Традиція будівництва храмів

Уривок з книги Валерія Шевчука "Мисленне дерево" (1989, с.157-159) про традицію будівництва храмів.

Дерево руйнується скоро. Дерев'яні споруди спалювали, нищили завойовники зовнішні і внутрішні – скільки їх горіло, пожеж, що попелили витвори рук чудових майстрів; скільки їх приходило до нас таких, котрі хотіли, щоб ми забули себе й мову землі нашої. Але існує одна річ, яку не можна ані спопелити, ані знищити – це те, проти чого були безсилі й понурі християнські неофіти, які все, що називалося культурою поганського часу, прокляли й руйнували, і князі, і всілякі прийди та зайди – вороги. Будівлі зникали, це правда, але не зникало набуте у віках мистецтво будівництва, руйнувалася, отже, плоть споруди, але не зникав її дух.

Харківський професор Ф. Шміт у книзі "Мистецтво старої Руси-України" (1919) писав: "Нема мистецтва консервативнішого, ніж будівництво, власне тому, що нема мистецтва, яке повніше утотожнювалося з рукомеслом. Архітектурний стиль, раз виробившись, живе у витворившого його народу віками, відмінюючись у подробицях, а не міняючись по суті, не дивлячись ні на які зміни культурного рівня, політичного й економічного складу життя і т. ін. Найбільш відомий для всіх приклад такого упертого консерватизму – грецький храм; обміркований і витворений як глиняно-дерев'яна будівля напівдикими заселенцями Греції і зберігший усі ті стільобати, колони, архітрави, тригліфи, метони і т. ін. форми, що стали конструктивно-безсмисленними – навіть тоді, коли на антськім акрополі Перікль будував розкішний мурований "Пантеон" (с. 14).

 

Найдавніші зразки карпатських храмів дійшли до нас із XVII ст. – це вже був цілком сформований стиль. Де ж його початок і родовід? Коли народилися ці архітектурні форми, як пояснити оцю єдність, устояність їхню – хто цей культурний феномен створив? Те, що вони збереглись у Карпатах, цілком зрозуміло – це був захищений природою регіон, у якому взагалі збереглося багато чого з минулого. Річ відома: гуцули, бойки і лемки в лінгвістичнім, побутовім та мистецькім розумінні найархаїчніші з-поміж слов'янських племен. Хто бачив дерев'яні карпатські церкви, не міг не звернути уваги на велику кількість заломів, поверхів; порівняно невисокі зруби (восьмигранні) поставлені один на одний, як порожнисті кубики різної величини; отже, кожен зруб мусить мати осібну покрівлю. Будівля закінчується шпилем, звужується донизу уступами, ламаною лінією. Вчені помітили, що цей загальний тип повторюється у численних варіантах у дерев'яних церквах по всій Україні від Карпат до Слобожанщини. Карпатські церкви дуже вигадливі у своїй побудові, на них треба витратити безліч праці й матеріалу. Проф. Ф. Шміт прийшов до дуже цікавого для нас висновку: "Карпатські архітектурні форми витворилися, як результат дуже довгочасної мистецької творчої праці над матеріальними даними". Коли цей стиль цілком сформовано виглядає у XVII ст., то "можемо сміливо зробити висновок, що початки його відходять до значно давніших на кільканадцять віків часів". Річ у тому, що такої постановки ритмового завдання, яка властива карпатському будівництву, ні розв'язання, яке бачимо в цих пам'ятках, у світовому мистецтві годі знайти. Хіба що в Індії та Китаї є архітектура ритмово споріднена, але це тільки спорідненість, а не подібність – загадка, яка не може не дивувати. То що: може, ці форми принесли нам кочівники? Але кочівники не мали поняття будинку, архітектурні ж форми утворює народ осілий. "Український стиль, – приходить до висновку проф. Ф. Шміт, – є ніщо інше, як старовинний українсько-руський дерев'яний стиль, форми якого відходять ще в глибину дохристиянських часів і повинні знайти собі об'яснення у фактах праслов'янської або праруської історії, фактах, яких ми не знаємо і, мабуть, ніколи точно не взнаємо". Отже, виходить, що перед нами може бути подоба нашого давнього поганського храму, тільки пристосована до християнських треб. Ця думка тим більше можлива, що, по-перше, чимало даних про слов'янські храми, які ми навели раніше, можна прикласти до цих храмів – то були споруди з банями, клітями роблені, бо горішня кліть легко розбиралася, а те, що зовні були горорізьби, підтверджують відомі шиферні плити, які колись, як вважають, облямовували зовні Софію Київську. Сам факт використання храму іншої віри вірою новою має безліч підтверджень; згадаймо Хотинську фортецю, де церкву перетворили на мечеть, мечеть на костьол тощо, те саме було і в Кам'янці-Подільському. Зрештою, про таку методу вістить і приліплення церковних свят до Купала, Коляди, весняних свят, уведення у християнський ритуал багатьох ритуальних навичок поганських (свячення поросяти, паски, фарбування яєць, малювання писанок, випікання ритуального печива), проти чого воювали церковники ще в XVI–XVII ст. – згадаймо хоч би громи, що їх метав з цього приводу І. Вишенський. Ми наведемо це місце, бо воно вельми точно пояснює ситуацію: "Щедрий вечір із міст і з сіл в болота заженіте, нехай з дияволом сидить (далі ми говоритимемо про болотяних духів. – В. Ш.), а не християн ганьбить. Волочільне після великодня з міст і сіл виволікши, утопіте; не хоче бо Христос при своєму славному воскресінні того сміху і наруги диявольської мати. На Георгія-мученика свято диявольське тих, що виходять у поле і чинять сатані офіру танцями і скоками, розоріте, гнівається бо на землю вашу Георгій-мученик, що немає православного християнина, котрий би ту наругу диявольську очистити і вигнати міг. Пироги і яйця надгробні в Острозі і де б то не було зліквідуйте, хай той квас поганський у християнство не заходить. Купала на Хрестителя утопіте і вогненне скакання відсічіть, гнівається бо Христитель на землю вашу, що на день його пам'яті попускаєте дияволу наругу чинити вами з вас-таки самих. Петро й Павло молять вас, коли хочете в них ласку мати, знищіть та попаліте колиски й шибениці (гойдалки. – В. Ш.), на їхній день чинені по Волині й Поділлю і де б таке не було; гидко бо їм на землю з небес дивитися і на християнських людей, що збираються на те диявольське-видовище". Це писалося наприкінці XVI ст. і є дивовижно яскравим прикладом не тільки існування двох; культур, їхньої ворожнечі, а й поєднання. Занесена з чужих земель, культура змушена була піти на такий компроміс, інакше вона тут не вижила б. Саме тому залюбки поставила вона на верхівці поганського храму хреста й окропила його святою водою для цілей власних і для служби новим богам. Знищити епос богів, витворений жерцями поганських храмів, християнство зуміло, а знищити епос богів, витворений у народних масах, йому було не під силу, хоч і боролося з поганським світоглядом народних мас безнастанно. Отож єдине, що йому залишалося – компроміс, примирення, так би мовити, мимоволі. Для виживання просто не було іншого шляху.

Додати коментар


Захисний код
Оновити