Добродійний внесок

Дякуємо за вашу підтримку!

Картка ПриватБанк:

4149 6090 0382 7658

Картка Monobank:

 4441 1144 6569 7371

Оздоровчі практики

Духовне очищення;
Психологічні бесіди;
Споглядання;
Замовляння;
Виготовлення особистих оберегів;
Масажі.
Тел.: 099-970-92-12, 063-153-26-81
(Берегиня Ясна, Запоріжжя)

Зараз на сайті

На сайті 15 гостей та відсутні користувачі

Прощання з побратимом Владиславом Литвиненком в Київському крематорії

Після довготривалого часу 5 листопада в обійми Симаргла було віддано тіло героя України, захисника Маріуполя. Обряд прощання проводили волхв Світовит Пашник, берегиня Ясна Яковенко та жрець Ярун Воєводін.

Ще 2010 року він казав: «Мам, буде війна». Можливо, так далася взнаки суспільна напруга. У 15 років він вирішив вступати у військове училище, але не пройшов - недобрав балів.

2013 року розпочався Майдан, у якому він брав участь. А там - війна. В січні 2015 року він сказав: «Мам, ми їдемо на змагання, під Харків, зв’язку не буде, будемо в полях». Він приїхав і нарешті сказав: «Мам, я був у Пісках, на війні». У мене аж волосся на голові заворушилося. З того року моє спокійне життя скінчилося. Потім щоразу, коли він зникав з дому, я говорила чоловікові: «Невже знову на війну. Невже на війні?».

Потім був указ не брати на фронт без військового квитка, а квиток студентам не давали. Він тикався-тикався за моєю спиною. І знайшов Азов. Пішов, пройшов курс молодого бійця. Я весь час перепитувала його: «Сина, ти переконаний, що армія і служба - то твоє?». А він каже: «Мам, якби я не пішов, то все б життя шкодував. А коли війна, то хто як не я?».

Він мав контузії. Шум у вухах, голова боліла. Коли вперше в Маріуполі прийшов до лікарки, та запитала: «Може, ти симулюєш, щоб додому поїхати?». На що син каже: «Та я б і поїхав, якби ваш чоловік чи син мене замінили».

25 лютого він зателефонував. Я кажу: «Сина, ну чому ти там?». А він: «Мам, нас сім років вчили воювати. Ми маємо завершити цю війну». Вони були на війні не лише тому, що вони природжені бійці і не вміють жити по-іншому. Вони пішли, бо треба захищати країну. У перші дні він казав: «Не хвилюйся, ми тримаємо наше місто...»

Я пам’ятаю останню розмову. 18 березня в Азовсталі. Їх поливали з усього, що можна. Я ж йому розказую, як ми облаштуємося після війни, а він каже: «Мамо, у мене великі плани на майбутнє, але може бути по-різному. І я хочу, щоб ти знала, що я ні про що не шкодую...»

Віра Литвиненко

Додати коментар


Захисний код
Оновити