Добродійний внесок

Дякуємо за вашу підтримку!

Картка ПриватБанк:

5168 7551 0517 2221

Радіо Сварга

Колись буде

Зараз на сайті

На сайті 14 гостей та відсутні користувачі

Чи ви бували на Юрмі, на світанку?

Чи ви бували на Юрмі, на світанку? Ні? О-о! Розповім, краплинку терпіння. 

Десь,на Малосмілянці, відстояв третю стражу гребенястий голосистий сторож. Темно… тихо… 

– Та спи ще! Чого тебе знесло? – невдоволено скрипить внутрішня згорблена стара. – Відчепися! Не займай! –огризається мале дівча. 

Навшпиньки, щоб не побудити своїх, виходжу на балкон. Зорі ще мерехтять у коловороті всесвіту. – Спить-спить? – Спить-спить! – носяться по пшениці перепілки. Одягаюсь, спускаюсь сходами вниз. 

Дріма місто, натомившись після денної спеки, відпочива, овіяне прохолодою дбайливого непосиди Опівнічника. Йду. Безкінечні паралелі колії відливають сріблом, здається десь та-ам-та-ам, все ж зустрінуться. За ними, ще тремтять повіки приватних хатин, і видиться їм, у снах сміх, веселощі і радість господарів. М’яка підошва взуття, простую по вуличках, так не хочеться тривожити сон. Спить передмістя і видиться, що в забутті щасливе. Вуглове подвір’я.

– Тс-с-с… Не буди рудого охоронця, вимотався за цілісінький день скандалити й зносити благеньку огорожу, наче кожен прохожий має намір ввірватись на його територію. 

Стою зачарована. Мале дівчиня широко-широко відкрило очі, від подиву. Ось вона границя, а за нею казка. 

Роса на травах темніє ніби дрібні кришталики вулканічного скла. Верби-діви, ніжно посміхаються, чешуть свої коси полощучи у чорній воді, готуються аби гостинно прийняти в затінку рибалку чи відпочиваючого. Хлюпоче вода в бік старого човна, тихенько подзенькує цеп. Здається, зараз стрибне у нього похмурий перевізник з Лісової Царівни і затребує срібняка за переправу. Фс-с-с-х, фс-с-сх – просвистало над маківкою, то вухаста поспіша до гнізда з мишеням для своїх пухнастиків. У серпанковому вбранні , раптом з’явилась Зоря. Плине над лугом, де торкнеться, там чорне скло перетворюється на коштовні самоцвіти, що мерехтять мільярдами веселок. 

Мала несміливо робить перші кроки, босоніж, високо піднявши довгий подол. – Ну ось, зачепила – смарагди посипались долу. Заметушились снують манісінькі чоловічки, ховають коштовності від людського ока. – Піду натоптаною доріжкою. 

Повільно, неохоче встає Сонце і самоцвіти-росинки враз спалахнули золотими жаринками. Збираю золото у долоні і воно міниться на чисту прозору вологу. Вмиваюсь, спада полуда з очей. Поза спиною війнуло намулом, вогкими водоростями, розірвало напівпрозорий вранішній туман. – Лясь-лясь, плесь… – Водяник прожогом сховався в донну домівку, на вилах Тясмину і Ташлика, спатиме цілісінький день. – Шелеп-шелеп – раптово війнуло чебрецем, зубрівкою та розжареними опівдні землею й різнотрав’ям. А це, заспаний Луговик, чимчикує до річки чепуритись. У нього на день безліч справ, трави випростати сонцем наситити, очерет підв’язати, сумні дзвоники розвеселити, о і не забути Повітрулям на сопілку зіграти, а ті закрутяться вихором у шаленому танці з спекотним Полуденником. 

Латаття, жовте, міфічна – одолєнь. Зараз дістану. Вхожу у воду, по коліна лоскоче намул, ось ще грамина, дотягнусь зірву. На широкому зеленому листку сидить, завмерла лупата. Ніби зачарована Василиса, чекає каленої стрілки. 

– Го, Маруська! Ку-у-ди-и! – сполохала казку тітка зі стадом кіз. 

– Я ще повернусь… – шепоче дівча й з сумом, прямує до вигину річки, де спершись на ковіньку чекає на неї сива, зморшкувата стара. – Що змокла? Ходім скорше додому. – Ні, щастя набралась! Треба роздати всім-всім! – Кожному не треба, дай тому, кому необхідно, – бубонить, повчально стара… 

Оксана Башлакова-Скидан