Добродійний внесок

Дякуємо за вашу підтримку!

Картка ПриватБанк:

5168 7551 0517 2221

Радіо Сварга

Трансляцію радіо "Сварга" можна відновити. Для цього потрібен старий комп'ютер під сервер. Якщо в кого є можливість пожертвувати техніку або профінансувати, звертайтеся до волхва Яромира:
jaromir@yaro.dp.ua.

Зараз на сайті

На сайті 37 гостей та відсутні користувачі

"І візантійський Саваоф одурить!.." (Т.Г.Шевченко)

Ми вже писали в соцмережах щодо біляцерковних подій, які недавно відбулися в Україні і Туреччині, тож зробимо підсумки. Опускаємо питання юдо-євангельської віри і подивимося, що сталося з політичної позиції в церковному житті. Що мають віряни-христосівці від Томосу, якому так возрадувалася майже вся Україна і якому вже моляться як на божу милість? Президент Петро Порошенко без втому читає як мантру, що Україна тепер незалежна від московської церкви, навіть більше того – геть незалежна. А чи так воно насправді?

Україна мала дійсно незалежні церкви Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП) і Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ). Намагалися ці церкви якось і об'єднатися, тільки їхній бог все не давав. Ці церкви були незалежними, самоуправлялися патріархами і мали номінально підпорядковуватися Вселенському патріарху.

Попередні українські владні структури переважно підтримували УПЦ Московського патріархату, по суті це та ж Російська церква в Україні. Про українські церкви УПЦ МП заявляла як неканонічні. А кому та канонічність треба? В Україні вони зареєстровані на ряду з іншими конфесіями, користуються всіма правами згідно Конституції України (про більші права і порушення Конституції – це вже інша тема). Ми ж не в середньовіччі живемо, що церква керує державними справами. І неканонічність – це лише через те, що Російська церква не хотіла визнавати, та ще й мала вплив на інших православних патріархів. В усьому іншому тільки від українців залежало визнання і підтримка. Так як українців ізраїльський бог не дуже розумом обдарував, то вони вірили Російській церкві, що в українську ходити не треба, бо там не має божої благодаті.

А тут трапилася революція, а потім війна з Російською Федерацією. І, звісно, УПЦ МП, як церковна філія РФ всіма силами допомагала російським диверсантам і зрадникам. Що мав робити тимчасовий уряд і потім новий президент України? Проголосити воєнний стан і закрити всі організації, в тому числі і церковні, що представлені окупантом. Чуда не сталося, навіть прямі заяви диверсанта РФ Гіркіна, що вони базувалися в Святогірському монастирі УПЦ МП нічого не змінили. Вже не кажемо про агітаційну роботу церков МП на користь РФ. Чогось ці ворожі структури не були закриті і з ними продовжували співпрацю, навіть капеланами у війську були представники Московського патріархату. Це тільки останнім часом, коли розгорнулася велика компанія з Томосом, то МП відмовили у капеланстві. Як кажуть не пройшло і калька років війни як спохватилися, що ці священики можуть проводити розвідроботу на користь окупанта.

За дивними обставинами давня мрія про Єдину помісну церкву в Україні збіглася з завершенням президентської каденції Петра Порошенка. Напевно, що так було задумано і затягнуто це питання, що саме на початок агітаційної компанії було проведено об'єднавчий собор 15 грудня 2018 р., де й проголошено створення Православної Церкви України (ПЦУ) на чолі митрополита Епіфанія і вручення Томосу (указ про автокефалію) від Константинопольського патріарха Варфоломія, що відбувся в Стамбулі 6 січня 2019 р. Зазначимо, що вся ця церемонія як підготовча, так і завершальна практично відбувалася на державному рівні і, звісно, за державний кошт. На вручення Томосу до Стамбулу з'їхалася величезна урядова делегація України разом із родинами. Це звісно порушення Конституції України, де записано, що "Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави".

Що українська церква тепер має від того Томосу? Замість патріарха ПЦУ буде управлятися митрополитом – це другий чи третій титул після патріарха. Що й підкреслює пряму залежність ПЦУ від Вселенського патріарха. ПЦУ тепер має обмежену юрисдикцію в межах України, з константинопольським екзархом-намісником в Андріївській церкві (Київ): "Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучі від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними" (Томос). Про яку незалежність ПЦУ взагалі йдеться, навіщо це "словоблудство" від президента України? Дехто з того церковного рабства навіть радіє, бо, мовляв, немає в українських церков єдності, то хоч константинопольські "варяги" нами будуть управляти.

Чого Петро Порошенко постійно наголошує, що ми відірвалися від Москви? УПУ КП і УАПЦ і без того Томосу не були підпорядковані Москві, а мали самостійний статус підкріплений державною реєстрацією. Всього кілька приходів приєдналися до ПЦУ з УПЦ МП, що особливої погоди не робить. Чомусь Порошенко не заявив, що через війну з Російською Федерацією, у нас з окупантом закриті кордони, торгівля припинилася, заборонені організаційні структури, в тому числі і церква, що мають центр в країні, що з нами воює. Де реальна відірваність від Москви?

Правда, зробили одну хоч якусь корисну дію: проштовхнули через Верховну Раду зміни до законодавства, яким зобов'язали Українську православну церкву (Московського патріархату) перейменуватися на "Російську православну церкву в Україні". Дуже гарна ідея і народ не буде плутатися. То пропонуємо для справедливості і правильного розуміння ПЦУ теж перейменувати в "Юдейську греко-ортодоксальну церкву в Україні стамбульського підпорядкування", так як вона сповідує юдаїзм, що викладений у їхньому святому письмі Біблії, обряди і віру перейняли у греків і підпорядковуються патріархові, що має резиденцію у Стамбулі. Як на нашу думку, це буде відповідати дійсності і не вводитиме українців в оману.

Ще одна залежність від Москви – це календар свят. Саме через вплив РПЦ українські церкви не можуть перейти на державний календар і досі користуються юліанським календарем для відліку свят, що відстає на 16 діб від астрономічних подій і на 13 діб від григоріанського календаря. Причому зайшло до дурисвітства, яке радо підтримують етнографи збиваючи з людей з пантелику – пишуть не справжні дати, а ті що виходять в накладці юліанського календаря на державний. Тому всі думають, що у "православних" Різдво 7 січня, а насправді у них теж 25 грудня.

Так як у ортодоксів геть немає бажання переходити на католицький григоріанський календар, який зараз всесвітній, то вони придумали так званий новоюліанський, який збігаються з григоріанським. Західні "православні" країни вже давно перейшли на цей календар, а ось ті, що залежні від Москви, досі від неї відірватися не можуть. Тому кожного року особливо на Різдво патріарх УПЦ КП Філарет наголошував, про важливість переходу на новий стиль, тільки просив підтримки від народу. А народ каже хай церква приймає рішення, так досі по колу і пихають. Очільник новоявленої ПЦУ Епіфаній теж заявив, що не на часі перехід на новий календар. Цікаво, як на це зреагують їхні стамбульські господарі?

Російська церква знайшла причину, чого вона не хоче переходити на новоюліанський календар, бо тоді Пасха буде раніше чи разом із юдейським Песахом, а вони цього допустити ніяк не можуть. Причому наголошуємо, що перехід на новоюліанський календар – це не тільки перестановка Різдва на 25 грудня, а й всього річного кола свят на 13 діб. І тоді можновладні юдо-євангелісти будуть народ нормально вітати спочатку з Різдвом Ісуса Христоса 25 грудня, а потім з Обрізанням Господнім (Новим роком) 1 січня, а не навпаки, як це робиться зараз. Тому й Томос для ПЦУ вручали не на Різдво, а на Богоявлення 6 січня.

Ну й на завершення, як написали в українських ЗМІ, через пряму вимогу Томосу: "Митрополит Київський та всієї України Епіфаній під час Різдвяного Богослужіння у Софійському соборі згадав Предстоятелів усіх помісних православних Церков, у тому числі і Патріарха РПЦ Кирила, який новостворену Православну Церкву України назвав "об'єднанням двох угруповань розкольників". Театральна завіса!

 

Світовит Пашник,
Волхв РПК

 

Додаток:

Лев Силенко "Мага Віра" (Про те як московити отримали патріарха, а ще про духовних рабів Русі-України):

391.1588 рік. Липень. До Москви прибув константинопольський патріярх Єремия. Щоб нагадувати в’їзд Христа до Єрусалиму, патріярх Єремия під’їзджає до Кремля на ослюкові. За ним на конях їдуть митрополит Мальвазійський Іерофей і Еласонський архиєпископ Арсеній. По їхньому одязі видно, що в них бідні парахвії, або — скупі парахвіяни.

Патріярх Єремия подарив Московській цариці панагію (всесвятість). У панагії вмонтований дорогий камінь, на камені прилаштований образ святої Марини. Цареві Фьодорові він подарив ікону страстей Христових, у якій законсервовані краплі Христової крови. І подарив кістку з мощів святого імператора Константина (засновника Візантії).

Головний “казначей” царя Фьодора Іван Васильович Траханов (вихрещений татарин) підніс патріярхові Єремиєві 80 соболів, 300 золотих “дєнеґ”, великий срібний кубок. У літописах читаємо, що він, цар Фьодор, має татарські вилиці, малий ріст. Він усміхається без життя на обличчі, “ходить повільно, ноги тонкі, у словах відчувається страх”. Ще в дитячі роки він бачив у Москві купи трупів, бачив людські голови, які обгризли собаки, нутрощі, одрубані ноги. Він довго боявся бути царем; плакав, коли почув, що його будуть коронувати. І страх не покидає його. Усі царські накази дає його дядько Борис Годунов.

392. Карамзін пише, що православний татарин (тепер істинний рускій) “Борис Годунов блистів умом у справах внутрішньої і зовнішньої політики Россії”, “Борис Годунов в очах Россії і всіх держав, що мали стосунки з Москвою, стояв на високому степені величности, як повний володар Россії, не бачучи навколо себе нічого, крім мовчазних слуг”. У “Морозовському літописі” пишеться, що в Москві “всі йому (Годунові) покорялися і в усьому волю його виконували”.

Сила Бориса Годунова була не в тому, що він татарин, а в тому, що престол князів Московитії перебував у руках татар (вихрещені татари говорять слов’янською мовою з домішкою татарських слів, вважають себе “настоящімі рускімі”. Справді, крім характеру, в них вже майже нічого татарського немає — віра православна, одягнені вони у довге візантійське одіння, в Москві бачать свою силу й славу).

Борис Годунов має 32 роки. Цариця Ірина (жінка царя Фьодора Івановича) красива і ніжна татарка, надзвичайно віддана православній церкві, в її спальні (так, як і в спальні її брата Бориса Годунова) вдень і вночі горять лампадки. Стіни завішані іконами, піп щоранку приходить з іконою, і святою водою царицю благословить.

У Москві, як пише Карамзін, усім відомо, що цар Фьодор “слабий умом і тєлом”. Та Годунов кланяється цареві Фьодорові, як прапорові держави. Усі накази сам дає і каже, що “така воля царя Фьодора”.

393. Борис Годунов поставив “под караул” Московського митрополита Деонисія, вислав його до Новгородського монастиря. І ростовського архиєпископа Іову проголосив митрополитом; Іова вірний приятель Годунова.

Патріярх Єремия сказав Борисові Годунову, що хоче в Константинополі ставити церкву “істинному Богові”, але немає грошей. Турецький султан Мурад 3-й призначив його патріярхом, та грішми не помагає. Борис Годунов (людина практичного татарського розуму) на справи православія дивиться по-діловому. “Патріярше, отримаєш 2000 золотих монет, коли митрополита Іову висвятиш на патріярха”. Князь Турга (з його татарського роду походить письменник Іван Тургєнєв) показав торбу золотих монет. Єремия знав, що коли він Іову проголосить патріярхом, то сам лишиться без стада овець Христових, і тому відповів, що Іова патріярхом не може бути.

394. “Под караул!” Патріярх Єремия не знав, що ці татаро-монгольські слова означають. І дізнався тільки тоді, коли був разом з своїми помічниками (митрополитом Іерофеєм і архиєпископом Арсенієм) посаджений у “тюрму”.

“Борис Годунов зайшов у келію до арештованого візантійського патріярха Єремиї”. І сказав: “Коли не хочеш, щоб Іова був патріярхом, то ставай ти нашим патріярхом. Чому маєш вертатися до Константинополя, щоб бути рабом мусульманського султана?”; “Єремия невдумливо і неблагорозумно, ні з ким не порадившись, відповів: “Остаюся” (А. Я. Шпаков, “Государство і церков в Московськом государстве”, Одесса, 1912 г., стор. 268). Людина, яка попадає у московську в’язницю, “стає бездумною”.

Борис Годунов, почувши, що Єремия “перестає бути Константинопольським патріярхом”, щоб бути Московським, сказав: “Єремиє, патріярхом ти можеш бути, але не в Москві, а в Суздалі, бо ж не знаєш московської мови”. Патріярх Єремия відповів: “То что патріяршество, что жіті нє прі государє, потому статься нікак невозможно” (А. Я. Шпаков, стор. 290).

Борис Годунов залишив патріярха Єремию “под караулом”, сказавши, що патріярх має багато часу на роздумування. У темній келії сидить візантійський патріярх, покусаний кровососними комахами; у віконце заглядають “караульщики”. Ідуть тижні за тижнями; тут спасти не можуть ні чудотворні мощі, ні панагія, ні святий Юр, ні Спаситель.

“Якщо, патріярше Єремия, помреш у келії, грецька церква матиме нового святого, побожні православні молитимуться до образу твого”. Єремия, рятуючи життя своє, пробує вирватися з в’язниці: повідомляє Бориса Годунова, що “Москві дає патріярха”.

395. 1589 рік. 22 січня у храмі Успіння патріярх Єремия по-грецькому речав: “Православний цар, Вселенський патріярх і Собор Священний возвишає тебе на престол Владімірський і всея Русі”. (Чому “престол Владімірський”? Місто Володимир на Клязьмі було столицею північних колоній України (Руси) тоді, коли ще селище Москва не мало в житті цих колоній жодного значення).

Ростовський єпископ (тепер митрополит) Іова відповідає: “Я рабь грешний; но если Самодержець, Вселенскій Господинь Іеремія и Соборь удостоивають меня столь великаго сана, то пріемлю его сь благодареніемь” (Карамзін, т. 10, стор. 71).

Патріярх Єремия і патріярх Іова утвердили, що має бути чотири митрополії — Новгородська, Ростовська, Казанська і Крутицька. І шість архиєпископів — у Вологді, Суздалі, Нижнім Новгороді, Смоленську, Рязані, Твері.

396. Патріярх московський Іова сів на ослюка і їздить по Москві, “освящаєт город”. Патріяршого ослюка веде Борис Годунов, за ним ідуть найвизначніші бояри і воєводи — охрещені татари — горда ординська знать Мансуров, Чулков, Тарханов, Бутурлін, Тємірязєв, Беклемішов, Вельямінов.

Цар Фьодор мало орієнтується у “патріяршій церемонії”. Він робить те, що йому каже Борис Годунов: одягнув патріярха Іову, “надягнув на нього хреста”, мантію, дав у руки патріярший жезл, на голову поклав патріярший клобук. “Ми не в греків віруємо, а в Христа”, — слова царя Ґрозного пригадав Борис Годунов. Архиєпископ Арсеній Еласонський детально описав перебування патріярха Єремиї в Москві; його книга була видана в 1749 році в Італії.

Патріярх Єремия після майже річного в’язничного перебування у Москві, просить, у Бориса Годунова дозволу повернутися до Константинополя. Борис Годунов сказав, що патріярх Єремия буде випущений з Москви тоді, коли підпише “ярлик” (грамоту), що патріярх Московський незалежний від патріярха Константинопольського, і може незалежно сам призначати митрополитів. Патріярх Єремия і такий ярлик підписав. І Москва подарила патріярхові Єремиї “золоту торбу”, на якій був напис “От царя — патріярху”.

397. (Усі в Москві розуміли, що патріярха Москві дав не патріярх Єремия, а Борис Годунов — людина розумна, обдарована володарським темпераментом. Він стане царем Московського государства).

Патріярх Єремия з Москви прибув в Україну (Русь); тут він побачив істинних побожних рабів православія грецької церкви. Він, як можновладець, одних єпископів скидав з престолу, інших наставляв, одним давав “ордени”, на інших накладав “анатему”, підпорядкував своїй владі Львівське братство, скинув з престолу Київського митрополита Онисифора і назначає митрополитом мінського архимандрита Михайла Рогозу. Назначив Луцького єпископа Кирила (Терлецького) своїм (патріяршим) екзархом (своїм намісником), якому мають митрополит і єпископи коритися.

Патріярх Єремия православних українців поділив на три “самостійні” сили — Київський митрополит Рогоза, екзарх Кирило, Православні братства, усіх їх собі підпорядкував і дав їм “право клятви”: кляніть православні раби самі себе, за гроші патріярх буде вас мирити.

398. Патріярх Єремия потребував золота для султана і його пишного гарему. (Жінки султанові могли Єремию скинути з патріяршого престолу, не отримавши від нього дарів. У Константинополі є чимало архимандритів (кандидатів на патріярха) Митрофан, Пахомій, Теопемт, “всі чотири разом з Єремиєю намагалися наввипередки з’єднати собі прихильність жінок султана, щоб запевнити собі патріярхат” (Г. Лужницький, стор. 244). Патріярх Єремия ненавидів в Україні (Русі) все, що має українську притаманність, обрядність, своєрідність. Писанки, “крашанки (...) так уразили Царгородського патріярха Єремию 2-го, що він в 1591 році виступив з окремим Посланням проти того, і видрукував його в Львівській Братській друкарні” (митрополит Іларіон (Огієнко”), “Д.В.У.Н.”, стор. 287).

399. Патріярх Єремия наказав українцям друкувати, ним написані, прокляття обрядів рідної віри України (Руси), він кляв щедрівки, писанки, веснянки, Купала, коляду. Він так поступав тому, що бачив біля себе істинних побожних рабів православія грецької церкви, які втратили почуття національного самовизначення. Не знайшовся й один “із мільйона свинопасів”, який би патріярхові сказав: “Ти, патріярше, у Москві москвина Іову проголосив патріярхом всея Руси, не спитавши Руси! Русь у Києві, а не в Москві! Ти Борисові Годунові продав ім’я Русь за 2000 золотих манет, щоб мати гроші для султанського гарему?! Висвячуй же патріярха і для Києва, або — ніколи ти не побачиш Константинополя. Царем України (Руси) стає Запорозький косак Богдан Сила. Він коронує патріярха, маючи твоє благословення. І народ, підтримавши запорожців, вижене ляхів з України (Руси). Ви, Саваотові єреї, охрестили Україну (Русь), то не висмоктуйте з її жил останню кров, без милосердя не катуйте, не мучте, не висушуйте доброї української душі!”

400. 1590 рік. Патріярх Єремия прибув до Константинополя, скликав вселенський Кон¬стантинопольський собор. На соборі (бо таку обіцянку дав Єремия Москві), має бути проголошено, що Московський патріярх — по черзі Третій. Перший Константинопольський, а Другий — Олександрійський. Собор поставив Московського патріярха на п’яте місце, а Єрусалимського на четверте.

У Москві незадоволення: значить Москва П’ятий Рим? Але в церквах в Москві оголошено, що Москва — Третій Рим, а Четвертому не бувати! Там, де не помагає ні “караул”, ні меч, треба діяти при допомозі золота: їдуть з Москви посли з дарами до Константинополя, щоб купити Третє місце.

Ідеологія універсального місіянізму, яка була особливо яскраво висвітлена у заповітах Чингіс ханів, втілюється в життя його потомками (вихрещеними татарами — рускімі православної віри). І обґрунтовується ясно: “Старий Рим упав від єресі Апполінарової, а новий Рим (Константинополь), захоплений безбожним плем’ям Агарянським, а Третій Рим — Москва”. Москва тепер прагне бути світовою столицею Християнського світу.