Добродійний внесок

Дякуємо за вашу підтримку!

Картка ПриватБанк:

5168 7551 0517 2221

Радіо Сварга

Трансляцію радіо "Сварга" можна відновити. Для цього потрібен старий комп'ютер під сервер. Якщо в кого є можливість пожертвувати техніку або профінансувати, звертайтеся до волхва Яромира:
jaromir@yaro.dp.ua.

Зараз на сайті

На сайті 8 гостей та відсутні користувачі

Миха – покровитель сміливців

8 листопада ушановується Миха (Михайло) 

У народній традиції, описує Валерій Войтович, Михайло – опікун звірів та захисник мисливців. Ще у стародавні часи він допоміг людині добувати для прожитків їство, мед, хутро, а також приручити дикого собаку, котрий, як казали ще волхви “вивів людину в люди”. Миха навчив звірину розуміти людську мову, а вибраних людей розуміти мову звірів і птахів.

Детальніше...

В ніч на 1 листопада ушануємо Дідів!

В листопаді настають холодні осінні дні, листям вкривається земля, природа завмирає. Останній місяць осені ще може порадувати сонячними днями, але Боги темряви беруть владу передвіщаючи майбутні холоди.

На початку листопада різні народи мають особливе свято поминання Предків. Проводяться вечорниці з 31 жовтня на 1 листопада (часто і наступний вечір), з ватагами ряжених, що уособлюють демонічні сили. Відзначається ця подія на 40-й день від смерті попереднього прояву Сонця Купалбога і народженню нового Миробога.

Детальніше...

Савур-Могила


Серед відомих в Україні Савур-Могил особливу увагу привертає природний пагорб-останець, складений вапняком, який розташований в Запорізькому районі між селами Юлівка і Григорівка. Пагорб з периметром близько одного кілометра, утворений в результаті діяльності вод річки Конки і її правої притоки. Тут відкривається мальовничий вид на широку заплаву річки. Абсолютна висота пагорба сягає 102 м.

Детальніше...

Яку Покрову будемо святкувати?

Після впровадження чужовір'я на Русі, ієреями грецької ортодоксії заборонялися споконвічні свята нашого народу і оголошувалися поганськими. Натомість силоміць нав'язувалися звичаї чужої нам візантійської та жидівської культури.

Коли побачили, що викоренити в русинів-українців їхні прадавні свята не так легко, христосівці почали пристосовувати їх до своїх потреб, замінюючи слов'янські духовні образи на біблійні. І так вони плідно попрацювали, що наразі нам складно знайти в етнографічних джерелах першооснову світогляду наших Предків. Крім того, підмінювалося наше природне прагнення жити законами рідної моралі, пригнічувалися патріотичні почуття: ставилося за мету подавити в нас гордість за свій Рід.

Не обійшла ця участь і шановане серед козаків свято Покрови. До свята покрови Пресвятої Богородиці в ЗМІ озвучувався уривок з "Повісті временних літ". Авторство твору приписують Нестору-літописцю, чорноризцю Феодосієвого монастиря Печерського. Уявімо, до якого божевілля доведена свідомість нашого народу, щоб він вважав цю подію за велике свято:

"6374 (866) Рушив Аскольд і Дір на греків... А цесар Михайло був тоді у поході на агарян. І коли дійшов він до Чорної ріки, єпарх Орифа послав йому вість, що Русь іде на Цесароград. І вернувся цесар. А ці, [руси], в середину Суда увійшовши, вчинили убивство багатьох християн і Цесароград двомастами кораблями оточили. Цесар же ледве в город увійшов, і з патріархом Фотієм у церкві Святої Богородиці, що є у Влахернах, всю ніч молитву творили, а тоді, божественну ризу Святої Богородиці зі співами винісши, у море вмочили [її] полу. Була тиша і море заспокоїлось. [А тут] одразу знялася буря з вітром, і знову встали великі хвилі, і кораблі безбожної Русі розметало, і до берега пригнало, і побило їх [так], що мало їх вибавилося з такої біди і до себе повернулося". [6, 13].

Греки-христосівці полюбляли перекручувати історичні події на свою користь і, до того ж, прикрасити їх чудом. Цей прийом використали і при описанні вищенаведеного походу. Михайло Грушевський у своїй праці "Історія України-Русі" зазначає, що патріарх Фотій, безпосередній свідок нападу русів на Царегород нічого не згадує про чудо. Ці чудеса з одягом Божої Матері з'являються у пізніших хроніках X сторіччя. [3, 403].

Лев Силенко у "Мага Вірі" пише: "Візантійський патріарх проголосив і канонізував "Свято Похвали Богородиці", яка "помогла візантійцям затопити скитів у Босфорі". У п'яту суботу великого посту греки з акафістом хвалять "Покрову" за таке "покровительство". Ми (після хрещення Русі) стали людьми грецької віри. І це грецьке антиукраїнське свято (свято проклинання українців) відзначаємо, бачачи в рідній церкві рідні святощі." [8, 872-873].

Не кращий зміст має розповідь про св. Андрія Юродивого (юродивий – це людина, яка в ім'я Ісуса Христоса вдає з себе недоумкуватого). З ним пов'язана інша легенда про Покрову Пресвятої Богородиці. Подія відбувається в Царгороді, столиці Візантії, яку взяли в облогу сарацини. Що ж роблять у тривожну мить побожні христосівці? Вони набилися в храм Пресвятої Богородиці на Влахернах, де переховується її риза, і правлять всенощне, замість того, щоб зі зброєю в руках обороняти своє місто від ворогів або активно допомагати захисникам. Між народом своїм молиться про охорону міста св. Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфаном. Виникає питання: чому може навчити свого учня юродивий? Звичайно, лише одному, – як вдавати з себе недоумка. Гріх сміятися з хворих людей, але тут мова йде саме про шарлатанів.

Так ось, відправа йде до закінчення, і тут св. Андрій бачить, як від головних дверей йде "світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі св. Івана Хрестителя і св. Івана Богослова та при співі великого хору Святих. Божа Мати підходить до престолу, вклякає, довго молиться і заливається слізьми. Відтак встає, знімає зі своєї голови преясну хустку-покров-омофор і широко простилає її над народом у церкві". Видіння зникає. Андрій і Епіфан, які бачили це видіння (дивно, але священнослужителі цього не бачили!), зрозуміли, що Пресвята Богородиця прийшла урятувати місто. Юродиві рознесли вість про це "чудо" по всьому місту, що навіть налякались вороги і відступили. Місто врятоване... Вочевидь – казки писати христосівцям розуму і справді не бракує.

Церковники доводять, що Андрій за своїм походженням був скитом – слов'янином з південних земель Русі-України. Він разом з іншими невільниками опинився в Царгороді в одного багатого пана. Складається враження, що греки-христосівці в ім'я любові до ближнього забирають русинів-українців у рабство, щоб урятувати від поганства.

Тут Андрій пізнав і полюбив христосівську віру. Розмірковуючи над словами св. Апостола Павла: "Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі Розумні" (1 Кор. 4,10), він почав поводитися як нерозумний-юродивий. По сучасному кажучи – "скосив під дурника". Оце так віра! Тяжко навіть уявити собі, що було б, якби всі додумалися слідувати євангельським настановам. Тут вже точно всі відійшли б з голоду до Раю, зате уподобалися Ісусу Христосу.

Пан, повіривши, що Андрій зійшов з розуму, вигнав його. Кому ж потрібні зайві нахлібники? Діставши свободу, Андрій почав багато часу проводити в молитвах й читанні св. книг христосівської віри. Шукав, певно, побільше прикладів із життя "святих", як краще паразитувати на суспільстві, адже сам Ісус Христос вчить: "Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте наш небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?" (Мат. 6, 26).

Послідовників-юродивих у Андрія було більш ніж достатньо, бо дурний приклад заразний, тим більше освячений. Далеко за прикладом ходити не треба – достатньо вам, шановні панове, підійти до церкви. Там таких "розумників" досить.

Коли жив св. Андрій і коли було чудо Покрови, церковники чіткої відповіді дати не можуть, бо, мабуть, ця подія дійсно є вигадкою. Як і багато інших, що з'явилися в пізніші часи для "поученія побожних християн". Відразу стає зрозуміло, що "святі" отці дали маху. Ну що ж, які святі, така й віра... юродива! [Див. 5, 230-234; 1].

Отже, відзначати свято Покрови Пресвятої Богородиці за грецьким трактуванням для українців-русинів є справою не лише принизливою, а й ганебною. Але в нашій країні вся ця чужовірна пропаганда відбувається на державному рівні. І на такій ідеології збираються збудувати могутню Україну!?

Тож яка є наша рідна Покрова? Ми, українці-русини, діти Природи і завжди жили в злагоді з нею. І свята свої творили, узгоджуючи їх з природними явищами. Покрову ми святкуємо 1 жовтня. Саме з цього осіннього часу, коли завмирає природа, Земля-Мати починає швидко покриватися листям, першим снігом, готується до зимового сну. Це свято припадає на 9-й день після закінчення панування Купалбога, який править до Митнищ [2, д.38а], і на 8-й день від народження на рівнодення Миробога – осіннього Сонця, що уявлявся Дідом.

У більш давньому місячно-сонячному календарі початок місяця приходився на молодик, який символізував човен-труну. Труну клали до лона Матері-Землі, і вона покривала померлого. Зверху насипали могилу – символ вагітності Землі і ставили стелу чи хреста, що був образом Бога Неба, тобто чоловіче начало. Ось як описується поєднання Землі і Сварога (Неба) у Велесовій Книзі:

"І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона Його. І се празденство мали діяти, якож для мужа і жони, і ми діти їхні. І тако речити будемо тим здоровими бути і щасливими, і мати дітей многа, і собою хвалитися. І тако зріть до вод – будуть велеплодні." (ВК, 30) [2].

Обряди похорону та весілля мають між собою багато схожого. Тому з цього дня починаються весілля. З нетерпінням це свято чекають заручені чи ті юнки, які сподіваються на сватів. Кожна дівчина, яка хоче вийти заміж, напередодні свята, ввечері, молиться до образу Покрови:

Святая Покровонько
Покрий мою головоньку,
Покрий в'ялим листочком,
Червоним платочком,
Покрий в'ялою квіткою,
Білою намиткою... [9]

Покриття голови молодої символізувало її смерть як дівчини і народження як жінки.

Проводили ось такі змагання-гадання. Десь на відстані на дереві чіпляли рушник і вигукували:

Свята Покровонько, покрий головоньку,
Зрости барвінчик мені на вінчик! –

при останньому слові бігли по рушник – котра швидше схопить його, то швидше голова їй покриється. [7, 178].

А ще наші Предки спостерігаючи за Сонцем-Дажбогом, бачили як воно заходить (вмирає) за Землю, яка його покриває. А вранці Земля-Мати його народжує. Звідси постала віра у вічне воскресіння. А на весіллі молодий-князь уподібнюється Дажбогу, який відправляється за нареченою до потойбічного світу, тобто двору молодої, де він сам покриє свою суджену, як свою жінку:

Між трьома дорогами

Там здибався князь з Дажбогом,
– Ой ти Боже, ти, Дажбоже,
Зверни ж мені з доріженьки,
Бо ти Богом рід од року,
А я князем раз на віку,
Раз на віку в неділеньку. (Скорочено). [4, 242]

Земля для нас Покрова і Богородиця. Вона свята Берегиня Роду нашого! І на життя вічне Роду нашого засівають зерно на весіллі та на похоронах. І не дай, Боже, перебігти дорогу Хорсу (човну-місяцю) на цих обрядодіях – позбавишся духовної сили.

Новонароджених також обсипають зерном на 8-й день, давши ім'я і поклавши у човен-колиску. Тим самим благословляють і відправляють у далеку дорогу рікою життя. Тому подібні до Покрови свята (1 січня, 1 квітня, 1 липня) часто ототожнюються з початком Нового року у різних народів.

Особливо Покрова ушановується воїнами – охоронцями Землі Рідної. Оскільки смерть чекає їх на кожному кроці, козак бере з собою у похід горстку рідної Землі, щоб вона оберігала його у військовому поході. А коли трапиться, що смерть наздожене козака, то побратими посипають могилу землею, яку носив він біля грудей. Ось тоді і вважається, що рідна Земля його покрила. Із Землі зроджується людина-сонце – в Землю вона і йде.

Могила, хата, церква – це все образи жіночого лона, куди потрапляє людина під захист Богородиці Землі-Матері. У тому Раю знаходиться і зародок Сонця у вигляді Вогню, який має вийти у зазначений час на у явний світ осяявши Землю.

Яка поезія, яка магія давнього світогляду наших Предків, що єднає нас з рідними Богами! Тому ми є дітьми своїй Богів, а вони є нашими родичами.

 

Література:

1. Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового заповіту. – Druckhaus Gummersbach West-Germany, 1988.
2. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 192 с.
3. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн./ Редкол.: П.С.Сохань та ін. – К.: Наук. думка, – Т.1. – 1991. – 736 с.
4. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі / Упор. М. Москаленко. – К.: Дніпро, 1988. – 296 с.
5. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
6. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
7. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
8. Силенко Л. Мага Віра. – Нью-Йорк, 1979. – 1144 с.
9. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
 
Світовит Пашник,
волхв РПК
 

Здвиження (Воздвиження) 14 вересня

Свято Здвиження рідновіри, як правило, подають за народними переказами, що зафіксовані етнографами. Вони пов’язані з сезонними змінами природи восени.

На Здвиження земля "движиться" ближче до зими або, як кажуть, в цей день здригається-здвигається земля з літа на зиму. Птахи відлітають у вирій. Їхні проводи розпочинаються молитвами до Духів Предків, яким птахи мають передати звістку від живих родичів. [9, 348].

Народознавець Василь Скуратівський пише, що все лісове гаддя мусить зійтися на свою останню раду перед тим, як сховатися в землю. На ній кожен плазун має звітуватися за свої вчинки. Ті, які нікого не вжалили, мають право на спочинок до Змієвого дня (8 квітня), коли плазуни виходять із землі. Натомість такі, що порушили обітницю, не мають права на спочинок, бо їх “не бере земля”, а відтак нечестивців проганяють геть. Це особливо небезпечне гаддя – воно кидається під колеса, нападає на людей. Тому люди в цей час остерігаються їх. [15, 120].

Детальніше...

Яким має бути Державний Прапор України синьо-жовтим чи жовто-блакитним?

До Дня Державного Прапора України

Останнім часом, особливо під час революції і війни все більше розкручується тема розташування кольорів Державного Прапора України. Це звичайно вносить напруження в суспільство і часто сприймається, як навмисна диверсія наших ворогів. Що може бути далеко не безпідставним, адже під час війни будь-яке роз'єднання думки народу принесе користь ворожим силам, тому їхні агенти будуть підтримувати цю ідею і підштовхувати "гарячі голови" на відповідні дії. Дехто вже забув, що йде війна і єдність народу потрібна як ніколи. Так замість того, щоб думати як захистити свою Державу, підсовуються ідея законопроекту про перевернутий Прапор для затвердження Верховною Радою. Соцмережа наповнилася численними групами на задану тему. От і нещодавно отримав запрошення на День Державного Прапора України з уже перевернутими кольорами.

Детальніше...