Свято напередодні Андрія (Ондери, Андри, Індри – це Бог різних народів) називається Калита. Іноді Калитою називають безпосередньо свято Андрія. Археолог і письменник Юрій Шилов пояснює ім’я Бога Індри як «ядро». Середній зуб Триглава в нижній частині означається ядром-яйцем, а верхня частина – це перо (Перун). Тобто Індра – це нижній Перун. Про це каже й Велесова Книга: "Се бо Ондера маємо, який є інший Перунець... І се віну одвержимо до них і речемо, яко вергунець Ондер упаде до нас і зростить віна і злаки ті. І се маємо справді їсти хліби свої.." [1, ВК,30]. Бог Індра передав зброю Перуну [1, ВК,6г].

Наш Андрій близький за значенням авестичному Андрі, який є демоном і протистоїть добрим Богам Асурам. У Ведах Асурів замінили Деви, тому Індра став Верховним Богом. Відомий у слов'янській міфології Індрик, як Бог підземелля, який прочищає джерела [6, 310].

На цьому святі відбуваються молодіжні вечорниці, де розігруються давні міти за участю Індри-Андрія: він звільнив ріки, забивши змія Врітру, блискавкою знищив перепони. Те що Індра у слов'ян позначає нижній світ підтверджується його символом – косим (Андріївським) хрестом, який є також символом потойбічного світу і Місяця. [7, 17].

Дівчата випікають калиту – головний символ цього свята. Кожна дівчина повинна брати участь у готуванні калити, починаючи від старшої і закінчуючи наймолодшою. Тісто мусить бути солодким і міцно запеченим, щоб нелегко було вкусити. Замішування тіста має обрядове значення підтримання єдності в родинних зв'язках. А виконання цього обряду дівчатами – майбутніми матерями – є тим дійством, яке на духовному рівні об'єднуватиме їх дітей у великий єдиний рід – тобто народ. Дрова у печі складали навхрест, що символізувало Сонце. Розпалювання дров – то священна обрядова дія, адже вогонь здавна був найкращим другом і помічником людини, без нього вони не мали ні тепла, ні їжі, ні захисту від небажаних гостей. Тому приказували, розводячи вогонь:

З давніх-давен у ніч на Калиту дівчата ворожать. Глибоко в душі дівчата вірять, що ця ніч допоможе їм пізнати свою долю – дізнатися, чи вийдуть заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.

Ворожать, як хто вміє: на люстерко, чобіток кидають, під вікном слухають, ллють віск з свічок на воду і дивляться на фігури. Ще й так ворожать: беруть два сірника чи дві воскові свічки, запалюють їх, і якщо вони прихиляться одна до одної, то це ознака щасливої долі.

Одна з обов'язкових умов проведення свята – жартівливий "напад" на хату хлопців. Саме вони готують горнятко з сажею, квач, обирають Калитинського – веселого, жартівливого парубка, який відповідатиме за обряд кусання калити і являється її охоронцем.

Хлопці прив'язують червоною стрічкою калиту до сволока так високо, щоб тільки підстрибнувши можна було її дістатися, а другий кінець стрічки протягують через сволок, щоб калиту можна було підсмикувати вгору.

Паном Коцюбинським може бути кожний учасник гри. Спочатку він виконує танець навколо косого хреста, складеного коцюбою і рогачем, а всі присутні намагаються його розсмішити. Засміявся, наступив у танку на рогач або коцюбу, не зміг вкусити калити – отримай сажею по писку! Звичайно, дівчата перші над ними сміються й підколюють дотепними примовками й жартами.

Як найкраще духовний зміст свята Калити розкривається в народній пісні "Їxав Молодець Хоробрий Стрілець" з явним натяком на шлюбні дії:

Але не довго хлопці витримують таке знущання. Наймолодший Коцюбинський врешті-решт хапає обома руками калиту і втікає геть. Втім, ця калита знов опиняється на святковому столі і дістається всім учасникам дійства. Та не всім просто так: хлопці, як основні "винуватці" втрати калити, мусять викупити свою долю, дівчата ж, як вправні господині отримують свою частку без викупу.

Закінчується свято сонцесяйної Калити доброю вечерею, досвітніми посиденьками і веселими іграми й танцями. Буває, що саме на цих досвітках дівчина зустрічає свого судженого, на якого гадала вночі. Але, як би там не було, це свято запам'ятовується надовго! [2, 128].